Лекція єпископа Бородянського Варсонофія на Зимовому духовно-освітньому форумі глухих людей

Субота, 03.12.2016 16:06

Лекція єпископа Бородянського Варсонофія, зачитана на Зимовому духовно-освітньому форумі глухих людей, який відбувся у приміщенні археологічного музею Київської духовної академії 3-4 грудня 2016 року

«ПРО ЄВАНГЕЛІЄ»

Слово «Євангеліє» в сучасній мові має два значення – християнське благовістя про настання Царства Божого і спасіння людського роду від гріха і смерті та книга, що викладає цю звістку в формі розповіді про втілення, земного життя, страждання, хресну смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Спочатку- в грецькій мові класичного періоду – слово Євангеліє мало значення «відплата (винагорода) за радісну звістку», «подячна жертва за радісну звістку».Пізніше так стала називатися й сама радісна звістка.

У пізніший час слово Євангеліє набуло релігійного сенсу. У Новому Завіті воно стало вживатися у специфічному сенсі. У кількох місцях «Євангеліє»означає проповідь самого Ісуса Христа (Мф.4: 23; Мк.1,14-15), але найчастіше за все «Євангеліє»- це християнська звістка про спасіння в Христі і проповідь про цю звістку.

Якщо ж говорити безпосередньо про сучасне розуміння цього слова, то Євангеліє —це книги Нового Заповіту, в яких присутній опис життя, вчення, смерті та воскресіння Ісуса Христа. Євангеліє — це чотири книги, названі за іменами авторів-укладачів – Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Називаються ці книги Євангелієм тому, що для людини не може бути кращої і більш радісної звістки, як звістка про Божественного Спасителя і про вічне спасіння. Тому-то й читання Євангелія в храмі кожен раз супроводжується радісним співом: «Слава Тобі, Господи, слава Тобі!».

Слід зазначити, що Православна Церква з глибоким благоговінням ставиться до Святого Євангелія. У храмі Євангеліє завжди знаходиться на престолі й символізує присутність Самого Христа. Всенародно читати в храмі Євангеліє можуть тільки священнослужителі, і, коли читається Євангеліє, всі слухають його так уважно, ніби промовляє Сам Христос. Коли Євангеліє виносять з вівтаря, попереду обов’язково несуть запалені свічки. Після прочитання Євангеліє покладається на аналої посеред храму, і всі православні християни, схиливши коліна перед ним, як перед Словом Божим, з острахом і любов’ю цілують його.

Священні книги Нового Завіту прийнято зазвичай розподіляти на законодавчі (Четвероєвангеліє), історичні (Діяння апостолів), повчальні (сім соборних послань і чотирнадцять послань апостола Павла) і пророчу: Апокаліпсис або Одкровення св. Іоанна Богослова.Але на сьогоднішній час сучасні вчені фахівці-новозавітники вважають такий розподіл застарілим: на їхню думку всі книги Нового Заповіту — книги законодавчі, і разом з тим історичні та повчальні, а пророцтво є не тільки в Апокаліпсисі.

Новий Заповіт можна розподілити за таким планом:

1) Три так званих синоптичних Євангелія (тому що відповідно до поглядів Отців Церкви, ці книги схоже розповідають про життя і вчення Ісуса Христа. Слово «синоптичний» в перекладі з грецької мови означає “ті, шо разом дивляться”): від Матвія, Марка, Луки та, окремо, четверте: Євангеліє від Іоанна. Новозавітна наука приділяє багато уваги вивченню трьох перших Євангелій в їх стосунках і по відношенню всіх трьох до Євангелія від Іоанна (синоптична проблема).

2) Книга Діянь Апостолів і Послання апостола Павла («CorpusPaulinum»), які зазвичай поділяються на:

а) Ранні Послання: 1-е і 2-е до Солунян.

б) Великі Послання: до Галатів, 1-е і 2-е до Коринфян, до Римлян.

в) Послання з уз, тобто написані з Риму, де ап. Павло був позбавлений волі: до Филип’ян, до Колосян, до Єфесян, до Филимона.

г) Пастирські послання: 1-е до Тимофія, до Тита, 2-е до Тимофія.

д) Послання до Євреїв.

3) Соборні Послання («CorpusCatholicum»).

4) Одкровення Іоанна Богослова.

На думку святих Отців у Євангелії прихований глибокий сенс, який поступово прояснюється для людини, яка уважно читає Писання. І з цієї невичерпної глибині змісту ми дізнаємося про Божественне походження Книги, тому що завжди можна відрізнити справу рук людських від творіння Божого.

Тепер безпосередньо про самі книги Євангелія.

Євангеліє від Матвія

До того, як піти за Господом, апостол Матвій був митарем, тобто збирачем податків.

Євангеліє від Матвія було написано єврейською мовою і було звернене переважно до євреїв. Трохи пізніше воно було переведено на грецьку мову. Святий Матвій головною метою свого оповідання ставив довести євреям, що Ісус Христос і є саме той Месія, про Якого пророкували стародавні пророки.

Саме тому він починає своє Євангеліє з Родоводу Ісуса Христа, бажаючи показати євреям Його походження від Давида і Авраама. Також на призначення Євангелія від Матвія для євреїв вказує і те, що апостол Матвій наводить дуже багато (близько 66) посилань на Старий Завіт, щоб довести виконання пророцтв.

Призначення першого Євангелія для євреїв видно і з того, що св. Матвій, згадуючи про іудейські звичаї, не вважає за потрібне пояснити їх сенс і значення, як це роблять інші Євангелісти; залишає без пояснення і деякі арамейські слова, що вживалися в Палестині. Починається Євангеліє від Матвія родоводом Ісуса Христа і закінчується Його прощальним словом до учнів перед Вознесінням.

Євангеліє від Марка

Святий апостол Марк був іудеєм, але не входив до числа 12-ти найближчих учнів Господа, а тому не міг бути таким постійним Його супутником і слухачем, як св. Матвій.

Своє Євангеліє апостол Марк писав зі слів і під керівництвом апостола Петра.Цікавим є і такий момент: тільки в Євангелії від Марка розповідається якийсь епізод про одного юнака, який завернувшись у покривало, ішов за Господом, коли Він був узятий під варту в Гефсиманському саду. Коли воїни хапають цього юнака, він, залишивши покривало, нагийвтікає від них. Оскільки цей епізод описаний тільки в Євангелії від Марка, то давній переказ свідчить, що цим юнаком був якраз сам апостол Марк, а тому він єдиний, хто це знав і про це написав.

Климент Олександрійський стверджує, що Євангеліє від Марка — це по суті запис усної проповіді апостола Петра, зроблена св. Марком на прохання християн, які жили в Римі.

Дійсно, Євангеліє від Марка звернено до християн з язичників (на відміну від Євангелія від Матвія). У ньому дуже мало говориться про ставлення вчення Господа Ісуса Христа до Старого Заповіту і наводиться дуже мало посилань на старозавітні книги. Зате в ньому зустрічаються латинські слова. Нагірна проповідь Спасителя в Євангелії від Марка пропускається, адже в ній йдеться про перевагу Нового Завіту над Старим, а язичники не могли знати старозавітних писань.

Основну увагу апостол Марк концентрує на описі чудес, здійснених Ісусом Христом, які підкреслюють Царську Велич і Всемогутність Божу. Також апостол Марк показує читачам, що Ісус – Син Божий, в той час, як св. Матвій показував спорідненість Спасителя з царем Давидом.

Євангеліє від Марка відрізняється своєю стислістю (це пояснюється тим, що воно являє собою запис усної проповіді ап. Петра).

Євангеліє від Луки

Як пише у вступі сам апостол Лука, своє Євангеліє він написав на прохання одного знатного чоловіка на ім’я «Феофіл», що жив в Антіохії. При складанні Євангелія апостол Лука користувався не тільки розповідями очевидців земного життя Спасителя, але і вже наявними на той час письмовими записами про вчення Господа. За його власними словами, Лука ретельно досліджував всі ці записи, а тому його Євангеліє відрізняється особливою точністю у викладі фактів і суворою хронологічною послідовністю.

Оскільки св. Лука розповідає в своєму Євангелії тільки про ті рекомендації Господа, які Він давав своїм 70-ти учням, вважається, що сам апостол входив в число цих 70-ти учнів.

В Євангелії від Луки більшу увагу звернено на те, що Спаситель прийшов у світ не тільки заради юдеїв, але й заради язичників, тобто Христос є Спаситель всіх людей. А тому родовід Господа нашого в Євангелії від Луки доведено до Адама і Самого Бога, а не обмежується царем Давидом або Авраамом.

На Євангеліє від Луки сильний вплив зробила проповідь апостола Павла, оскільки св. Лука був його супутником. Апостол Павло в своїх проповідях звертав увагу на те, що Господь прийшов у світ спасти всіх, а не тільки євреїв, а тому і Євангеліє від Луки підтримує цю думку.

Євангеліє від Луки починається розповіддю про явління Ангела до пророка Захарії, батька св. Іоанна Хрестителя, і закінчується розповіддю про Вознесіння Господа на Небо.

Євангеліє від Іоанна

Євангеліє від Іоанна стоїть відособлено в числі всіх Євангелій. Воно дуже сильно відрізняється від перших трьох Євангелій і по формі розповіді, і за змістом.Апостол Іоанн писав своє Євангеліє найпізніше, і воно вийшло як би доповненням і уточнення до перших трьох.Євангеліє від Іоанна відрізняється своїм змістом, призводить більш повно слова Господа, а тому іменується «Євангелієм Духовним».

Як свідчить переказ, четверте Євангеліє написано Іоанном на прохання ефеських християн або навіть малоазійських єпископів. Вони принесли йому три перших Євангелія і просили його доповнити їх промовами Господа, які вони від нього чули. Св. Іоанн підтвердив істинність усього написаного в цих трьох Євангеліях, але знайшов, що багато чого потрібно додати до їх розповіді, і, особливо, викласти просторове і яскравіше вчення про божество Господа Ісуса Христа, щоб люди з плином часу не стали про Нього думати, тільки як про «Сина людського».

Євангеліє від Іоанна і починається викладом вчення про Божество Спасителя, і далі містить в собі цілий ряд самих піднесених промов Господа, в яких розкривається Його Божественне достоїнство і найглибші таїнства віри. Особливо чудова за своїм змістом прощальна бесіда з учнями на Таємній вечері та «Первосвященицька молитва» Господа. Тут ми знаходимо і цілий ряд власних свідчень Господа про Себе Самого, як про Сина Божого. За вчення про Бога Слові і за розкриття всіх цих глибоких і піднесених істин і таємниць нашої віри св. Іоанн і отримав почесне найменування «Богослова».

Важливою особливістю Євангелія від Іоанна є ще те, що в той час як перші три Євангеліста оповідають, головним чином про проповіді Господа Ісуса Христа в Галілеї, Св. Іоанн викладає події й мови, що мали місце в Юдеї.

Тільки в Євангелії від Іоанна розповідається про такі події, як: бесіда Христа з Никодимом, зустріч Спасителя і самарянки біля колодязя, відновлення апостола Петра в апостольському служінні.

Чотири Євангелісти, викладаючи життя і вчення Ісуса Христа, зберегли свою авторську індивідуальність як філософи і оповідачі, через це в богослів’ї чотири Євангелія мають символічне позначення, що виражає суть кожного євангельського оповідання: у вигляді людини, лева, тільця й орла. Це символічне позначення Євангелістів було взято богословами видіння таємничих істот, яких пророк Єзекіїль бачив над річкою Кевар (Іез.1: 5-26).

Починаючи з V століття, християнське мистецтво зображує у вигляді цих істот Євангелістів на іконах. Згідно з богословським уявленням пояснюються ці символи так. Матвій в своєму Євангелії представив людський, місіонерський характер Ісуса Христа. Тому Євангеліє Матвія зображується у вигляді людини або Ангела. Марк у своєму Євангелії зобразив Всемогутність і Царственість Спасителя. Тому Євангеліє від Марка зображується у вигляді лева, царя звірів. Лука говорить про Первосвященство Спасителя, з чим пов’язувалося жертвоприношення биків. Тому Євангеліє від Луки зображується в образі жертовної тварини — тільця. А Апостол Іоанн, згідно зі словами Августина Блаженного, «як орел літає над хмарами людської немічі». Тому Євангеліє від Іоанна символічно зображується у вигляді орла.

Наука не прийшла до єдиної думки про те, коли були написані Євангелія. В церковній літературі про походження Євангелій пишеться так: «походження Євангелія відноситься до другої половини I століття. Були спроби деяких вчених віднести його походження до кінця II століття, але ці спроби не мали успіху»[1].

Святе Письмо Нового Заповіту було написане грецькою, за винятком Євангелія від Матвія, яке, за переказами, було написано давньоєврейською або арамейською. Але так як цей давньоєврейський текст не зберігся, грецький текст вважається оригіналом і для Євангелія від Матвія. Таким чином, тільки грецький текст Нового Завіту — оригінал, а численні видання на різних сучасних мовах всього світу є перекладами з грецького оригіналу Нового Завіту.

Грецька мова, якою був написаний Новий Заповіт, вже не була класичною давньогрецькою мовою і не була, як раніше думали, особливою новозавітною мовою. Це — розмовна повсякденна мова першого століття після Різдва Христового, що була поширеною у греко-римському світі і відома в науці під назвою «койне», тобто«звичайне наріччя»; все ж і стиль, і мовні звороти, і образ думок священних письменників Нового Заповіту виявляють давньоєврейський або арамейський вплив.

Справжній текст Нового Заповіту дійшов до нас перш за все у великій кількості древніх рукописів, більш-менш повних, числом близько 5000 (з ІІ по XVI століття). До останніх років найдавніші з них не сходили далі IV століття по Р.Х. Тепер, після новітніх відкриттів, новозавітна наука отримала в своє розпорядження безліч фрагментів рукописів на папірусі, що відносяться до ІІІі навіть до ІІ століття нашої ери (так, напр. манускрипти Бодмера: Євангеліє від Іоанна, Євангеліє від Луки, 1-е і 2-е послання Петра, послання Іуди були знайдені і опубліковані в 60-х роках ХХ століття). Крім грецьких рукописів, у нас є давні перекази або версії латинською, сирійською, коптськоюта ін. мовами (VetusItala, Peshitto, Vulgata і ін.), З яких найдавніші існували вже з ІІ століття після Різдва Христового

Збереглися численні цитати святих Отців Церкви грецькою та іншими мовами, в такій кількості, що якби текст Нового Заповіту був втрачений і всі давні рукописи були знищені, то вчені фахівці могли б відновити цей текст за цитатами з творів святих Отців Церкви. Весь цей багатий матеріал дозволяє новозавітній науці точно перевіряти і уточнювати текст Нового Заповіту і класифікувати його різні форми (т. зв. Текстуальна критика). Це велика кількість матеріалу за текстом Нового Завіту перевищує за значенням те, що є в розпорядженні науки для встановлення і уточнення тексту класичних авторів античного світу (Гомера, Евріпіда, Есхіла, Софокла, Платона, Корнелія Непота, Юлія Цезаря, Горація, Вергілія та інших). Таким чином, текст Нового Завіту в цілому зафіксовано абсолютно незаперечно. Різночитання тексту, що є предметом наукових досліджень новозавітників-вчених і критиків, можна вважати абсолютно другорядними.

[1]Полный православный богословский энциклопедический словарь. СПб.:Изд-во П.П. Сойкина, 1992.Т.1.С. 812.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *