Хрещення Русі – подія виняткового історичного значення, яка багато в чому визначила шляхи розвитку нарду Русі, дала йому Христову віру і християнську культуру. «Йдіть, навчайте усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сині і Святого Духа, – заповідав Господь Ісус Христос своїм ученикам – апостолам» (Мф.28,19). І Святі апостоли понесли в усі кінці світу Слово Боже. До нас дійшло мало писемних пам’яток перших віків християнства, але й вони свідчать, що апостольське слово проникло і в нашу країну.
Першим проповідником Євангелія в Причорномор’ї, а потім у Криму був апостол Андрій Первозванний. Посіяне ним зерно святої віри в благодатний грунт сердець людських дало швидкі й рясні сходи. Вже в 94 році перебуваючи у Криму, римський єпископ Климент знайшов там близько двох тисяч християн. Звідтіля християнство хоча й повільно, але все ширше проникало і на Русь. Хоча греки і римляни здавна мали торговельні зносини зі східними слов’янами, проте на Русі переважало язичество. Та ось настав Х вік – час великих змін у Київській Русі. В 944 році, коли князь Ігор уклав договір з греками і він був затверджений релігійними общинами Київської Русі, «Русь хрещена» присягала виконувати його в церкві пророка Іллі, а «Русь нехрещена» – у капищі Перуна.
Вдова Ігоря – княгиня Ольга увійшла в історію як творець і упорядник державного та господарчого життя країни, справедливо здобувши назву «мудрої». В 954 році вона відвідала Константинополь і там від патріарха Феофілакта прийняла хрещення з ім’ям Єлени. В Києві княгиня побудувала церкву на своєму дворі і пожертвувала кошти на спорудження інших церков. Син же її і спадкоємець Святослав Ігорович залишився язичником. Не можна сказати, що він сприяв християнам, але і не переслідував їх.
Старший син Святослава Ярополк перебував під великим впливом своєї бабки – княгині Ольги та жінки – полоненої гречанки. Та найбільшого розвитку Київська держава досягла за правління князя Володимира рівноапостольного, хрестителя Русі. Вся діяльність князя Володимира свідчить, що він щиро вірував не тільки в істину Христової віри, а й в благодатність впливу християнства на зміцнення в народі загальноруської свідомості. За літописом та іншими писемними джерелами, Володимир прийняв хрещення вже будучи великим князем. У хрещенні йому було дано ім’я Василій.
Проте величезна історична заслуга князя Володимира перед Церквою і народами Русі не в його особистому хрещенні, а в тому, що він прилучив до християнства широкі маси народу Русі, і створив умови для повної перемоги Христової віри на всій території нашої Вітчизни.
Хрещення Русі в найкоротший строк зблизило Київську державу з найрозвинутішими країнами тодішнього світу. Та давайте розглянемо, як саме сприймалося хрещення та його щонайперші вихідні точки. Ми маємо широко відомі передання по «випробування вір» Володимиром. Коротко їх зміст зводиться до такого: в 966 році до Володимира приходили з пропозицією своїх вір посланці мусульман, іудеїв, римського папи та царгородських, візантійських греків. Володимир відразу відкинув пропозиції мусульманства, а також вважав розсіяння юдеїв по всьому світу покаранням від Бога за гріхи цього народу. Негативно поставився до «латинської віри», зауваживши, що попередні покоління руських християн і свята княгиня Ольга відкинули «римські» особливості обряду та звичаїв. Остаточно переконали його слова грецького філософа. Однак Володимир і йому заявив про свій намір почекати і ще подумати перше ніж зважитися на прийняття християнства.
В наступному 967 році князь Володимир послав десять «добрих і осмислених» мужів у різні країни для ознайомлення із згаданими вище вірами на місці. Посли повернулися захоплені Візантійським храмом і богослужбовою величністю в них та дуже стриманим враженням від інших вір. І Володимир схилився до християнства.
У 988 році Володимир з військом вирушив походом на кримські володіння Візантії. Справа в тому, що у відповідності з грецько-руськими договорами (підписаними ще за князя Ігоря) про взаємну допомогу Володимир допоміг візантійським імператорам Василію і Константину подолати серйозну загрозу їх владі. В нагороду греки обіцяли багато чого, серед усіх обіцянок був і шлюб Володимира з Анною – сестрою імператорів.
Однак, коли небезпека минула, греки так уперто відтягували обіцяне, що Володимир зважився на згаданий похід і здобув найбільший кримський форпост Візантії місто Корсунь. Тоді царівна Анна з великим почтом і сонмом духовенства прибула в Корсунь. Там з величною урочистістю був відправлений християнський шлюб князя Володимира з Анною і хрещення дружини (війська) князя.
До Києва Володимир повернувся з великим числом священників. Можна гадати, що не всі серед них були греки, напевно, було багато і слов’ян. У Києві митрополит та священики, нові і ті, що тут уже були, при безпосередній участі самого князя Володимира розгорнули широку проповідницьку діяльність. Поряд з масовою і груповою проповіддю широко проводилися бесіди в домах. І після того, як під будівлю святої справи був підведений певний фундамент, розпочалося в місті нищення язичеських ідолів. У Києві щоденно зростала кількість християн. І тоді почувся заклик князя Володимира до всіх нехрещених киян прийти на річку і прийняти хрещення. Християнство з волі Божої ставало державною релігією Київської Русі.
Так, за пророчими словами апостола Андрія Первозванного, на горах київських засяяла благодать Божа. Київ – мати міст руських – вже за князя Володимира прикрасився багатьма храмами нової християнської культури на Русі.
Великий князь Володимир збудував у Києві багато церков, з них особливо відома Десятинна та храм святого Василія. Будувалися храми в княжих поселеннях: в Белгороді, Берестові, Вишгороді. Як зазначає літопис, князь Володимир «всю землю русскую и граді вся украси святими церквами». Дальше просування християнства зумовилось збільшенням числа священиків і грамотних переписувачів книг церковного богослужбового побуту.
Коли ж ми поглянемо на взаємні відносини Церкви і держави, то побачимо, що на відмінність Західної Римської Церкви Православна Церква ніколи не претендувала на главенство над владою державною. Православна Церква від часів святого князя Володимира в усій своїй діяльності виходила з правильного тлумачення євангельської істини: «Богові – Боже, кесарю – кесареве». Дуже рано, майже з перших років масового поширення християнства, виникає на Русі чернецтво. Спочатку воно існує у формі «без монастирського чернецтва». Ті, хто приймає обітницю чернецтва, селяться в особливих келійках при церквах, іноді копають для себе печери або селяться в природних печерах. Вже за Володимира починають будуватися монастирі.
Та за роками правління князя Володимира, при нащадках Ярослава, настають роки поступового розпаду Київської Русі на удільні князівства. Останнім великим спалахом могутності Київської Русі були роки князювання Володимира Мономаха. Для Церкви цей період характеризується утвердженням християнства і подальшим розвитком християнської культури та підвищення рівня народної моральності.
Літописець мав підставу зазначити: «Володимир зорав і розпушив землю, просвітивши її хрещенням. Ярослав засіяв серця віруючих книжними словами, а ми тепер жнемо, приймаючи книжне вчення». Отже, пройшовши тисячолітній шлях, християнство на Русі спричинилося до великих перемін. Русь з відсталої язичницької країни перетворилася на могутню державу. Моральність народів змінилася на краще. Християнство за той час поширилось у найвіддаленіші куточки нашої країни.
Сьогодні Українська Православна Церква, святкуючи 1030 – річчя Хрещення Русі, є достойним носієм духових і історичних надбань наших славних діячів минулих століть. Від князя Володимира до віруючих тисяч парафій сучасної України, з поглядом у майбутнє, під проводом Предстоятеля УПЦ, Блаженнійшого Митрополита Онуфрія продовжується незворотний поступ до нових духовних звершень нашого народу.